Багато хто любить, коли у їхньому саду живуть птахи, але ця любов рідко буває взаємною. Проте одній дівчинці з Сіетла пощастило більше: вона годує ворон у своєму саду, а ті приносять їй подарунки на знак подяки.

Восьмирічна Габі Манн ставить на стіл у вітальні скриньку з відділеннями для дріб'язку і відкриває кришку. Це – її найдорогоцінніша колекція.

"Можете подивитися ближче, – дозволяє вона, – але руками не чіпайте!" Схоже, вона відпрацювала цю фразу на молодшому братику. Втім, сказавши це, вона сміється. Насправді вона рада гостям.

У скринці рядами викладені маленькі предмети у прозорих пакетиках. На одному з ярличків написано: "Чорний стіл біля годівнички. 14 год. 30 хв. 9 листопада 2014 року". Всередині – розбита лампочка. У іншому пакетику – брунатні скельця, відполіровані морськими хвилями. "Скло кольору пива", – пояснює Габі.

Кожен предмет окремо запакований і підписаний. Габі дістає ще з одного пакетика чорну "собачку" від застібки-блискавки. "Ми підтримуємо все в найкращому стані", - заявляє вона, а далі розповідає, що це – один з її улюблених предметів.

Тут є мініатюрна срібна кулька, чорний ґудзик, синя канцелярська скріпка, жовта намистина, вигорілий шматок чорної гуми, блакитна деталь від Lego та багато чого іншого. Дивна скарбничка як для дівчинки, але для Габі ці речі дорожчі від золота.

Річ у тім, що сама вона цю колекцію не збирала. Кожен предмет – подарунок, що принесли їй ворони.

Вона показує перламутрове сердечко. Це найдорожчий для неї подарунок. "Він показує, як вони мене люблять".

Стосунки Габі з сусідськими воронами почалися випадково у 2011 році. Їй тоді було чотири, і в неї часто випадали з рук харчі. Йдучи від машини до дому, вона могла згубити, наприклад, курячий наггет. Якась ворона швидко підлітала, щоб поласувати згубленим. Скоро ворони вже спостерігали за нею, розраховуючи на смаколики.

Коли дівчинка підросла, то стала дякувати їм за увагу – добровільно ділитись обідом, спакованим у садочок чи школу. Її приклад перейняв і брат. Скоро ворони вже шикувались назустріч автобусу, що привозив Габі, сподіваючись на частування.

Ліза, мама Габі, не проти того, що більша частина дитячих обідів перепадає птахам.

"Я рада, що мої діти люблять тварин і щедро діляться тим, що мають", – каже вона і водночас зізнається, що ніколи не звертала уваги на ворон, допоки ними не зацікавилась донька.

"Це було для мене відкриттям. Я ніколи не думала про птахів".

У 2013 році замість того, щоб підкидати щось птахам при нагоді, Габі і Ліза започаткували ритуал щоденного годування.

Кожного ранку вони міняють воду у пташиній ванночці у себе за будинком і насипають арахіс у годівнички. Габі також кидає у траву жмені корму для собак. Поки вони працюють, ворони збирають на телефонних дротах і голосно їх вітають.

Подарунки почали з'являтись після того, як був запроваджений цей ритуал.

Ворони з'їдали арахіс у годівничках, а натомість лишали блискучі дрібнички: сережку, металеву петельку, гладенький камінець. Ніякої "системи" не було. Подарунки з'являлись хаотично – будь-що блискуче і невеличке, що ворона могла принести у дзьобі.

Одного разу це була крихітна залізячка, на який було вигравіювано слово "кращий". "Цікаво, чи вони досі мають другу половинку зі словом "друг", – сміється Габі. Її веселить фантазія про те, що якась ворона носить на шиї парний кулон.

Роздивляючись колекцію Габі, важко не захотіти й собі таких щедрих друзів-ворон.

"Якщо хочете заприятелювати з воронами, послідовно й систематично винагороджуйте їх", – радить Джон Марзлуфф, професор з вивчення дикої природи у Вашингтонському університеті, що спеціалізується на птахах, особливо воронах та круках.

"Чим їх краще годувати? "Нечищеним арахісом, – відповідає він. - Це високоенергетичний продукт. Крім того, він цокає, коли кидаєш його на землю, тож птахи чутимуть цей звук і швидко призвичаяться до вашого розкладу".

Разом з колегою Марком Міллером пан Марзлуфф вивчав поведінку ворон та їхні відносини з тими, хто їх годує. Дослідники виявили, що у ворон з людьми складаються дуже близькі стосунки. "Тут явно відбувається двостороннє спілкування, – каже пан Марзлуфф. – Вони розуміють сигнали одне одного".

Птахи виражають своє ставлення тим, як літають, як близько підходять і де сідають. Люди вивчають їхню мову, а ворони вивчають закономірності поведінки і пози годувальників. Поступово формується довіра. Іноді ворони лишають подарунки.

Але воронячі подарунки нікому не гарантовані. "Я б не сказав, що вони завжди так роблять (лишають подарунки), – каже пан Марзлуфф, зізнаючись, що сам таких гостинців не отримував. - Але я бачив дуже багато прикладів подарунків у інших людей".

Подарунки також не завжди блискучі. Іноді ворони приносять те, що могли б подарувати своєму приятелеві чи приятельці, пояснює пан Марзлуфф. "Зокрема, до ритуалів залицяння належить підгодовування. Тому деякі люди дістають у подарунок мертвих пташенят".

Габі також часом отримувала сумнівні гостинці. Наприклад, одного разу її мама викинула у сміття напівзгнилу крабову клішню.

Габі вказує на іржавий шуруп, якого вона не хоче торкатися. Ярличок на ньому каже "третя найцінніша річ". На питання, чому цей страшненький недоторканий шуруп має таку цінність, дівчинка відповідає: "Бо ворони рідко коли підбирають шурупи. Тільки коли хочуть побудувати собі дім".

Ліза, мама Габі, регулярно фотографує ворон і записує спостереження про їхню поведінку і способи спілкування. Свій найдивовижніший дарунок вона отримала кілька тижнів тому, коли загубила на сусідній вулиці кришечку від об'єктива, знімаючи білоголового орлана, що кружляв над їхнім районом.

Кришечку не довелося навіть шукати. Скоро вона вже лежала на краєчку пташиної ванни.

Чи точно її повернули ворони? Ліза вмикає комп'ютер і показує запис з камери спостереження. Це була саме та ворона, на яку вона відразу подумала. "Ось, бачите, вона заносить її у двір. Підходить до ванночки, ще й витрачає час, щоб сполоснути кришечку у воді!"

"Я впевнена, що це свідома дія, – усміхається Ліза. – Вони дивляться за нами весь час. Авжеж, вони бачили, що я згубила цю річ, і навмисне її повернули".

Джерело