В середу Європейська комісія вийшла з новиною про зміну майбутнього порядку в’їзду до країн Шенгенської зони. Зміни стосуватимуться держав, що отримали безвізовий режим.

Ця новина не стала великою несподіванкою для експертів. У серпні 2016 року в ЗМІ навіть потрапила інформація про те, якою може виявитися нова система.

Неофіційні дані звучали досить загрозливо: мовляв, дозвіл на в’їзд коштуватиме близько 14 доларів. Без уточнення, чи йдеться про плату за кожен в’їзд, чи за тривалий період. В першому разі це було би неймовірно дорого, адже є подорожуючі, що в’їжджають до країн ЄС ледь не щодня.

Тоді Єврокомісія утрималася від коментарів, зберігаючи інтригу. А 16 листопада з’ясувалося, що насправді #зради немає.

Право користуватися безвізом коштуватиме 5 євро. І не щодня, а 1 раз на 5 років.

Спершу тезово про те, що зміниться після запровадження системи з назвою EITAS:

– по-перше, ані завтра, ані за тиждень, ані в день запровадження безвізу для України нова схема не працюватиме. В ЄС сподіваються запустити її лише у 2020 році;

– по-друге, EITAS не буде замінником візового режиму. Процедури принципово інші. Заявка подається онлайн і її можна навіть подати за іншу особу;

– по-третє, майже всі заявники отримуватимуть дозвіл на в’їзд протягом кількох хвилинпісля заявки. А з документів потрібно буде подавати лише паспортні дані. Погодьтеся, це точно не є аналогом візового режиму;

– винятком є особи, про яких в базах даних ЄС є записи з поміткою про порушення, про ймовірну причетність до злочинного світу тощо. В поодиноких випадках розгляд заявок може тривати до 14 днів із запитуванням додаткових документів. І звісно, для таких осіб не виключена відмова у в’їзді;

– та найголовніше, що цю процедуру не потрібно проходити при кожному в’їзді. "Дозвіл на безвіз", виданий одного разу, діятиме протягом п’яти років.

Далі в статті – детальніше про це. А для тих, хто хоче розібратися в технічних деталях та почути офіційну позицію Брюсселя, ми вже опублікували переклад довідки ЄК про їхню ініціативу (читайте у статті "Як працюватиме нова система дозволів на в'їзд до Шенгену: роз'яснення Єврокомісії").
 

Що відбувається і навіщо це Євросоюзу?

Не для кого не секрет, що Україна – не перша держава, яка матиме безвізовий режим з Європейським Союзом. У безвізовому списку – близько 60 країн, які потрапили туди за різними сценаріями (детальніше про них – в публікації "9 шляхів до безвізу: як інші держави йшли до скасування віз з ЄС").

Це і США, і балканські держави, і майже вся Південна Америка, і навіть деякі екзотичні країни Океанії.

Щороку кордон ЄС за безвізовим режимом перетинає близько 30 мільйонів людей. Юридично "безвізового подорожуючого" можуть завернути на кордоні, але прикордонник зазвичай має на це не більше хвилини. Цього вистачає, щоби "пробити паспорт" по базах Інтерполу та Європолу, поставити питання про мету візиту, але не більше.

Поліція (яка, до речі, завжди є найбільшим опонентом безвізу) здавна скаржилася, що цього недостатньо для протидії міжнародній злочинності.  

А після серії терактів в ЄС переконались: щось потрібно змінювати.

Виконавці останніх терактів у Франції та Бельгії, до речі, не були "безвізовими пасажирами", але в Європі обрали курс на посилення всіх видів контролю.

ЄС планує запровадити дві масштабні бази даних, причому друга не працюватиме ефективно без першої. Друга – це та, про яку йдеться в нашій статті: Європейська інформаційна система авторизації подорожей. Англійська абревіатура – EITAS.

А перша – єдина база даних про перетин подорожуючими кордону Шенгену. В це складно повірити, але такої бази в ЄС досі не існувало. Так, на кордоні ваш паспорт завжди сканують, але централізовано ці дані ніде не зберігалися.
 

То це в ЄС вигадали таку штуку?

Ні, не вони.

Європейський Союз, по суті, скопіював досвід США (система ESTA діє з 2008 року, стала обов’язковою з 2009 і платною – з 2010 року) та Канади (система ETA, працює з 2013), що також запровадили електронну авторизацію для "безвізових" держав.

В ЄС не приховують, що впровадження EITAS до певної міри стало відповіддю на американське нововведення. Адже європейські громадяни, які до того літали до США без віз, тепер стикнулися з потребою платити "в’їзний збір" і були не дуже раді з цього.

Саме через це кілька місяців тому лунала думка, що вартість авторизації складе 14 доларів – саме стільки коштує реєстрація в американській системі.

Але зрештою ідея "помститися США" відійшла на другий план, і це підтверджується досить низькою вартістю авторизації – 5 євро на 5 років. Таку суму можна назвати символічною.  

Для порівняння, авторизація в США коштує $14 на 2 роки, в Канаді – 7 канадських доларів на 5 років.

Може виникнути питання – а навіщо взагалі ця символічна оплата?

Невже ЄС не може зробити систему безкоштовною? Відповідь проста – ні, не може. Справа не лише у її вартості (яка оцінюється більше ніж у 200 млн євро) і не лише у коштовності її роботи (адже для роботи системи потрібен новий орган зі штатом співробітників).

Є також інша небезпека.

Якщо реєстрація буде безкоштовною, ніхто не зможе стримати вал заявок до системи. Можна буде "заради жарту" подати за день сотню тисяч заявок від вигаданих громадян – і працівники нової системи не впораються з їх обробкою.
 

Як отримати дозвіл на в’їзд до ЄС?

По-перше, треба зважати, що ця система ще не працює. Для її запуску потрібно розробити програмний комплекс, створити новий орган, що опікуватиметься наданням дозволів тощо...

По-друге, вона діятиме лише для безвізових країн (але ми маємо підстави сподіватися, що Україна скоро увійде до їх переліку).

Нині в Брюсселі розраховують, що нова система стане до експлуатації з 1 січня 2020 року.

Але для цього необхідно, щоби законодавчу пропозицію (яка, до речі, ще навіть не готова!) в 2017 році схвалили Європарламент та Рада ЄС. Якщо ж затвердження законопроекту або технічна розробка системи затягнеться, термін її запуску буде перенесений.

Менше з тим, порядок отримання дозволу вже відомий.

Це – не заявка на візу: не знадобиться жодних довідок з роботи чи бронювань готелів.

Достатньо лише паспортних даних.

Подати заявку можна навіть за іншу людину – яка, приміром, зараз не має доступу до інтернету.

Теоретично можна податися навіть з аеропорту, якщо ви забули це зробити, але такий  шлях – досить небезпечний, адже авторизація може забрати деякий час. А на літак не пустять доти, доки ви не матимете номера авторизації.

І до речі, на питанні часу варто зупинитися окремо.

В Брюсселі наполягають, що 95% заявників отримуватимуть позитивну відповідь автоматично, протягом декількох хвилин після подання заявки. Ще 3-4% будуть схвалені після того, як їхню заявку розглянуть клерки центрального європейського органу, що контролюватиме роботу цієї системи. Залишок, 1-2% "підозрілих заявок", будуть надіслані до держав-членів.

До слова, на цьому етапі наразі немає повної ясності щодо процедури – зокрема, щодо того, які саме країни будуть проводити перевірку. Очевидно, йдеться про ті держави, які під час автоматизованої перевірки покажуть, що у них можуть бути питання до даної особи.

Та повернімося до часу.

Навіть тим 5%, які не отримають моментальну авторизацію, не доведеться довго чекати. Майже всі матимуть відповідь протягом 72 годин.

Досвід США та Канади свідчить, що зазвичай йдеться про менший час – лише кілька годин.

Причому як центральна, так і національні служби працюватимуть цілодобово, тому не існуватиме  "проблеми вихідних" або складнощів з авторизацією в нічний час.

Лише окремим заявникам (як кажуть у Брюсселі, у "виключних випадках") доведеться пройти додаткову перевірку. В тому числі, можливо, надати додаткові документи на запит міграційних служб.

Деталі цієї процедури наразі не роз’яснені. Можна припустити, що йдеться як про людей з серйозними підозрами щодо них (якщо в базах ЄС значиться, що ви часто літали до Сирії чи Ірану – чекайте на перевірку), так і про тих, хто мав побутові проблеми в окремих державах-членах ЄС (приміром, не сплатив штраф за неправильну парковку).

То #зрада чи #перемога?

Звісно, додаткові процедури на шляху до подорожі складно назвати "перемогою" :) Та поза тим, треба визнати, що Єврокомісія пом’якшила процедуру реєстрації настільки, наскільки це є можливим.

5 євро на 5 років – точно не та сума, яка може обтяжити подорожуючого.

72 години для винесення рішення щодо майже всіх заявників – точно не той період, який можна називати обмежуючим (тим більше що у 98% випадків ухвалення забере ще менше, від кількох хвилин до кількох годин).

А потреба подавати заявку на авторизацію лише раз на 5 років дасть достатню гнучкість.

А отже, нова система точно не стане "зрадою". Ані для українців, ані для громадян інших "безвізових" держав.

І, насамкінець, про позитив.

Є сподівання, що після впровадження нової системи, тобто у 2020 році, тим, хто перетинає кордон, стане навіть легше.

Адже прикордонники можуть відмовити у в’їзді тим подорожуючим, щодо кого вони мають підозри – і за наявності візи, і за безвізового режиму. Єврокомісія твердить, що після запуску EITAS кількість відмов знизиться.

Сподіваємося, що ця обіцянка підтвердиться на практиці.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"