14 лютого 2018 року в міській бібліотеці м.Українка відбувся урок мужності приурочений до Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав.  Тема заходу: «Ніколи не забудемо Афган».

Організувала його завідувач бібліотеки Таїсія Вікторівна Вакса. До бібліотеки завітали студенти Обухівського медичного коледжа разом із заступником директора А.П.Шевченком.

На події були присутні люди, які брали безпосередню участь у трагічних подіях минулого.

Демчук Віталій Григорович, член спілки ветеранів Афганістану, завідувач Музею Афганської слави, працівник КТЦ Трипільської ТЕС.

Зубрицький Андрій Прокопович, ветеран Афганістану.

Максименко Микола Михайлович, ветеран Афганістану, лейтенант, нагороджений медаллю  "За Відвагу".

Демчук В.Г. та Ковальов О.

Ковальов Олександр, ветеран Афганістану, прикордонник, бард, який пише вірші та пісні.

15 лютого - День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

***

Все більше часу відділяє нас від трагічних подій війни в Афганістані. Допомога «братньому народу» обійшлася дорогою ціною: тисячі загиблих і поранених, скалічені долі. І слова «чорний тюльпан», «вантаж 200» увійшли у мову саме з тих далеких часів. Нині, коли воєнні дії йдуть на Сході, Афганська війна починає стиратися в народній пам’яті. Але ми маємо пам’ятати подвиг наших юних солдат-строковиків. Вони чесно виконували свій обов’язок. 

Ведуча нагадала нам, що 27 грудня 1979 року за рішенням керівництва СРСР радянські війська вторглись на територію Афганістану і цього ж дня було проголошено, що новим керівником Афганістану став Бабрак Кармаль. Перебуваючи у Ташкенті (Узбекистан), він повідомив співвітчизників про зміну керівництва країною по радіо - три дні перед тим групи командос "Грім" і "Зеніт" взяли штурмом президентський палац в Кабулі і вбили главу афганського комуністичного режиму Хафізуллу Аміна.

Афганські комуністи прийшли до влади у квітні 1978 року в результаті державного перевороту. Ця подія не викликала ніякої реакції Заходу, оскільки Афганістан традиційно вважався радянською зоною впливу. Однак уряд Аміна, котрий захопив владу після повалення президента Нур Мухамеда Таракі у вересні 1979 року, не користувався підтримкою громадян і став особливо нестабільним після відміни конституції і спроби запровадити примітивну комуністичну диктатуру з однопартійною політичною ситемою. В країні почали формуватись повстанські мусульманські сили, загони моджахедів, які виступили проти режиму.

12 грудня 1979 року, після того, як стало очевидно, що Амін не в стані справитись з повстанцями, Політбюро ЦК КПРС прийняло рішення про введення радянських військ в Афганістан. 27 грудня 75 тисяч радянських військ окупувало країну і поставило при владі маріонетковий уряд Бабрака Кармаля - для компартійного керівництва СРСР, котре розглядало Афганістан як плацдарм для поширення свого впливу на Середній Схід, був необхідний стабільний і передбачуваний режим.

Інтервенція Радянського Союзу в Афганістан, що завершилась у лютому 1989 року, так і не припинила громадянську війну в країні і коштувала СРСР не тільки життя 15 тисяч громадян та близько 50 мільярдів доларів прямих матеріальних затрат, але й привела до різкого загострення стосунків із США, країнами Західної Європи та Китаєм і фактичного гальмування процесу розрядки - зокрема, президент США Джимі Картер відкликав з Конгресу підписаний у червні 1979 року радянсько-американський договір про скорочення ядерних ракет середньої дальності і оголосив бойкот Олімпійських ігор, що мали відбутися у Москві наступного року.

Особливою проблемою для жителів СРСР було те, що ці події мало висвітлювалися в пресі, про них не прийнято було говорити, і про загиблих дізнавалися лише тоді, коли додому привозили людей у цинкових гробах. Така участь не оминула і Обухівщину. 

В Обухові відкрито офіс-музей військової слави і Афганської війни міськрайонної організації ветеранів Афганістану.

Обухівська міськрайонна організація ветеранів Афганістану заснована у 1987 році на базі ВПК «Десантник». Головою організації багато років є учасник бойових дій в Афганістані, кавалер ордена «За заслуги» третього ступеня, медалей «За відвагу» і «За бойові заслуги» Михайло Ілліч Теклян. В місті і районі проживає близько 300 воїнів-інтернаціоналістів, одна родина загиблого в Афганістані, 30 інвалідів війни. 

В Обухові 2006 року, за сприянням міської організації, встановлено пам’ятник загиблим в Афганістані і померлим вже після війни учасникам бойових дій, а у селі Жуківці Обухівського району, де народився і навчався загиблий в Афганістані Вадим Петрович Гладуш, нагороджений медаллю «За відвагу» і посмертно орденом Червоної Зірки на фасаді школи встановлено меморіальну дошку.

Гладуш Вадим Петрович, рядовий, розвідник, народився 11 лютого 1965 р. в с. Жуківці Обухівського р-ну Київської обл. УРСР. Українець. Працював слюсарем на Трипільській ГРЕС. 

До Збройних Сил СРСР був призваний призваний 02.04.1983 року Обухівським РВК. У Республіці Афганістан перебував з липня 1983 року. 

Брав участь в 15 бойових операціях і компаніях автомобільних колонн з боєприпасами і майном. 

27.03.1985 р в бою розвідувального взводу з провідником, діючи сміливо і рішуче, прицільним вогнем з автомата придушив вогняну точку. При зміні позиції підірвався на міні. 

За мужність і відвагу нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно). Похований в с. Жуківці.

***

До слова запросили Демука В.Г. Віталій Григорович розповідав про страшні часи війни, яка не мала перемоги. Багато солдат  поклали своє життя, тому що більшість із них не були необізнані з тим, що їх очікувало в тій пекельній країні. Неузгодженість дій різних підрозділів нерідко призводила до страшних трагедій. Але молоді хлопці майже щоденно творили геройські вчинки і вчилися виживати в жахливих умовах війни.

Було згадано про події, які висвітлювалися у фільмі "9 рота". Невелика рота військових сковувала на собі численні сили супротивника, і врешті ціною власних життів утримала позиції до того часу, коли прийшло  підкріплення, щоб не дати ворогу перекрити шлях до життєвоважливого міста.

Проте про геройські вчинки можна було дізнатися лише з переказів воїнів-інтернаціоналістів та створених ними ж піснями. 

 Щоб присутні у залі могли уявити, що відбувалося в ті часи, Віталій Григорович запропонував переглянути відеосюжет "Ущелье Хазара".

У фільмі розповідається про одну з найбільших трагедій в історії тієї війни. 30 квітня 1984 року 1 батальйон 682 полку потрапив в добре організовану засідку. У тому бою 40-я армія зазнала найбільших добових втрат за всю історію війни в Афганістані. Було це результатом штабного головотяпства або фатальним збігом обставин? Знімальна група телепрограми "Арсенал" (5 канал Україна) в 2009 році побувала безпосередньо на місці трагедії в відрогу Панджшері - ущелині Хазара.

А згодом розкрив свою творчість у піснях Олександр Ковальов.

Щиро дякуємо за урок мужності та патріотизму всім причетним до цього організаторам!

А.П.Шевченко