Якщо росіянин хоч на хвилину відійде від вигаданого образу і усвідомить, що ніяких фашистів у Києві немає, він буде змушений визнати, що почуття ненависті, яке його переповнює — це його власне почуття.

Психолог Олег Хомяк розповідає про те, як у Росії відбувається масова обробка свідомості, і дає рекомендації, як спілкуватися з родичами, друзями і колегами — росіянами, чиї мізки взяв напрокат Кремль.

У цій складній ситуації, в якій ми зараз перебуваємо, у нас виникла несподівана для багатьох проблема у спілкуванні в родичами, колегами, друзями і співробітниками з Росії. Чому начебто нормальні, адекватні люди поводяться, наче божевільні? І як на це реагувати? Раніше, спілкуючись з росіянами, ми могли щось обговорювати, сперечатися, доводити, домовлятися. Була нормальна комунікація. Тепер же ми виявляємо, що нас просто не чують. У відповідь на будь-які наші доводи йде якийсь текст, що складається з набору штампів, причому ми розуміємо, що це повідомлення — безсоромна брехня. Ми обговорюємо стан справ не в Росії, а в Україні, але при цьому росіяни займають таку позицію, ніби краще за нас знають, що у нас тут відбувається.

В такій ситуації я раджу переводити увагу співрозмовника на ті неподобства, які відбуваються в Росії – тероризм, злодійство, пияцтво тощо. Також можна запитати співрозмовника про те, чому в Росії зараз відбувається підйом неонацистських настроїв, і як вони мають намір з усім цим боротися. Це найпростіший спосіб збити напругу.

Чому раптом з раціональною, дорослою і розумною людиною стає неможливо розмовляти? Тут доречно було б розповісти про такий механізм, як зомбування або масова обробка свідомості. Важливо пам'ятати, що ЗМІ в Росії вже багато років перебувають під повним контролем держави, вони транслюють створювану владою єдину керовану ідеологію. Є, звісно, й опозиційні ЗМІ, але їх пресують, і чим далі, тим менше їх стає. Незабаром там виникне єдине ідеологічний простір. У Росії існує відроджена і відновлена радянська система пропаганди в її найжахливіших формах. Ця пропагандистська машина дуже схожа на ту, що була в гітлерівській Німеччині, але явно до неї не дотягує. Бракує харизми. Проте система ЗМІ в Росії працює дуже потужно.

Яким чином відбувається зомбування? У кожної людини є особисте свідоме і підсвідоме, наші власні емоції, почуття, взаємини. Але є ще і колективне несвідоме, про яке говорив Карл-Густав Юнг. Воно передбачає набір однакових стереотипів мислення у різних людей, що включені в одну систему. Які образи виникають в голові у людини, що виросла в СРСР, наприклад, у мене, при слові «фашизм»? Перше, що виникає в моїй голові, —  це плакат часів війни, на якому радянський солдат протикає багнетом фашиста. Друге — спалені міста і села. Далі — фашисти із шмайсерами в руках. Ще — пісня «Вставай, страна огромная!» Ці картинки містять найсильніший емоційний заряд, тут і страх, і ненависть, і гнів, і презирство і ще багато чого.

Колективне несвідоме містить образи: суміш з візуальних картинок, почуттів, переживань і звуків. Причому зовсім необов'язково, щоб ці образи відповідали реальності. Наприклад, в Росії цілком успішно працює такий образ, як «світова закуліса», який за формою своєю  абсурдний, хоча при цьому натякає на щось конкретне.

Образи можуть бути принципово вигаданими, не пов'язаними з реальністю, але при цьому виткані з елементів реальності. Наприклад, росіянам розповідають, що в Україні владу захопили бандерівці і фашисти. Беруться міфічні образи «фашистів», «бандерівців» (теж дуже емоційно заряджений образ, причому для Сходу і Заходу України цей заряд діаметрально протилежний) і з'єднуються з реальним Києвом, російськомовними громадянами, Майданом Незалежності. Все це химерним чином перемішується і створюється образ хаосу.

Оскільки ми належимо до найрізноманітніших систем (родової, професійної, національної, державної тощо), ми підключаємося до різних наборів образів, що зберігаються в колективному несвідомому цих систем. Як у фільмі «Матриця»: встромили в потилицю шнур, і людина бачить ту картинку світу, яку їй диктує система. Такими «портами» з'єднання людської психіки і системи є образи. З одного боку образу (з боку системи) знаходиться візуальна картинка або стереотип (той же «фашист», якого я, наприклад, жодного разу в своєму житті не бачив, як і переважна більшість росіян), а з іншого — наші особисті емоції (ненависть, гнів, страх, жага справедливості і т. ін.), і вся особиста енергетика людини спрямовується на реалізацію цього системного образу. Тобто почуття і сили багатьох росіян тепер активно спрямовані на боротьбу з фашизмом в Україні, хоча в їхньому житті є безліч проблем, з якими слід було б поборотися.

Включаючись в систему (для більшості людей це відбувається несвідомо і неконтрольовано), ми приймаємо ці образи і співпереживаємо їх. У дорослих росіян таких історично сформованих образів достатньо, взяти хоча б ідеологічні образи, створені в радянський час. При цьому слід розуміти, що була реальна війна, з її жахами і жертвами, і був її образ, створений в нашому колективному несвідомому. Це різні речі. Але звичайна людина не розрізняє образ вигаданий і образ спостережуваний. Він сприймає будь-який образ як правду. Якщо той не надто фантастичний. Хоча іноді навіть занадто фантастичні образи видаються правдою. Згадайте хрестоматійний приклад, як радіопостановка за книгою Герберта Уеллса «Війна світів» викликала паніку серед населення. Якщо я, ви, ще хтось почне зараз переконливо розповідати про зустріч з чупакаброю, через деякий час цей звір перестане бути фантастичним в сприйнятті слухачів. Люди не відрізняють образи, отримані з власного досвіду, від образів, отриманих із системи. Простий приклад. Всі ми впевнені, що знаємо, як виглядає Сонячна система: посередині Сонце, навколо якого крутяться по своїх орбітах планети. Але хіба хтось із нас бачив це на власні очі? Ми бачили картинку з підручника і прийняли її на віру. Якщо це зрозуміти, то виявиться, що у нас немає іншого підтвердження існування Сонячної системи, крім цього образу з підручника. Значна частина наших знань про світ — це такі ж картинки, не отримані з власного життєвого досвіду.

Завдяки тому, що ми живемо на одній території, обертаємося в одній спільноті, тобто приєднані до однієї загальної системи, ми «заковтуємо» однакові або схожі образи, і це дозволяє нам спілкуватися, начебто розуміючи один одного. Якщо говорити про мислення, то не стільки людина мислить, скільки система мислить через людину. Система завантажила в нас якусь кількість образів, і тепер все наше осмислення дійсності йде через ці образи. Тобто процес мислення — це не особистий процес, а системний.

Отже, що ж сталося в Росії? Путін почав активізувати і актуалізувати певний набір образів: в першу чергу, образ фашизму (росіяни реагують так, наче фашизм стоїть біля їх кордонів) і, звичайно ж, ідеї радянського героїзму. Тут доречно згадати свято День Перемоги. Це свято, крім того, що відображає реальний процес — перемогу СРСР над Німеччиною, ще має потужну ідеологічне навантаження. Це свято покликане щорічно підтримувати настрій переможця. Після Перемоги минуло 70 років. За ці роки було програно і проґавлено чимало, в точу числі холодна війна із Заходом (СРСР розвалився, економіка Росії тепер — сировинна). Але свято триває, і люди продовжують жити з відчуттям перемоги. Зараз у Росії вже не стільки згадують загиблих у цій страшній війні (що варто було б робити), скільки насолоджуються почуттям переможця. Цей день можна було б зробити днем пам'яті, днем миру, протесту проти воєн, але в сучасній Росії, яка насправді продовжує бути радянською, це свято продовжує функціювати як засіб підняття героїзму.

Росіяни — імперська нація, а у всіх імперських націй є постімперський синдром — переживання, м'яко кажучи, смутку-печалі про загублену велич. Звідси і День Перемоги, та інші свята, пов'язані з величчю Росії та російської зброї. Якщо на це переживання втраченої величі маніпулятор накладає кілька сильно заряджених образів, наприклад, того ж фашизму, і вказує, де саме знаходиться цей фашизм (в даному випадку — в Україні), то автоматично вся ця сила емоцій піднімається, і велика частина російського населення рветься воювати з фашизмом в Україні.

Але емоції недостатньо збурити, їх потрібно підтримувати. І починається апелювання до російської єдності (кидаються брехливі ідеї про різноманітні переслідування росіян і навіть російськомовних), до ідей православ'я (проти «безсоромних геїв Європи»). У результаті ми маємо фьюжн-ідеологію, що з'єднала різні символи: образи радянського минулого, російського імперського минулого, панслов'янізм і православ'я. Цей дивний мікс подається під виглядом концепції «духовних скріп». Хоча єдині скріпи, які є в Росії, — це нафта і газ, все інше — ідеологічна надбудова, покликана надати цьому всьому хоч якийсь сенс. Це зрозуміло, адже жити в безглуздому світі — дуже важко.

Слід розуміти, що люди, підключені до загальної системи образів, перестають мислити, вони просто реагують, як на натиснення кнопки. ЗМІ натискають кнопку — пішли емоції, процесу мислення немає. Тому коли ви намагаєтеся говорити з росіянином, ви виявляєте потужну емоцію, логіка там не працює. Навіть якщо вам вдасться неймовірними зусиллями переконати людину в чомусь, щось довести, ви з подивом виявите, що при наступній розмові вона знову відновить свій посил, причому в тій же формі, що й до цього. Чому? Тому, що він повертається додому, приєднується до системи — до телевізора, сусідів, колег і знову завантажується тією ж інформацією.

Як зрозуміти, що ваш співрозмовник зомбований? Він емоційно реагує, видає потужні штампи (однакові у всіх представників однієї системи) і зовсім не чує ваших аргументів. Людина не вбирає зовнішню інформацію, яка може зруйнувати той образ, що створений у нього в голові. Ознака сильної ідеології саме в цьому — в людину вбудований механізм захисту від «непотрібної» інформації. І людина тримається за цей механізм захисту. Бо якщо вона хоч на хвилину відійде від вигаданого образу і усвідомить, що ніяких фашистів у Києві немає, вона буде змушена визнати, що почуття ненависті, яке його переповнює, — це його власне почуття, що ця агресія, яку він відчуває, — його власна. І що його країна — не визволитель, а окупант. Для будь-якої нормальної людини це катастрофічне переживання.

Тому якщо ви стикаєтеся з такою зарядженістю, знайте — щось доводити марно. Хоча можна і спробувати, можливо, ваш співрозмовник ще зберіг зачатки критичного мислення. Ознака того, що ваша спроба комунікації може увінчатися успіхом, — те, що людина вас уважно і з цікавістю слухає, ставить уточнюючі запитання. Це говорить про те, що співрозмовник здатний мислити, сприймати інформацію. Ви можете дуже обережно, дозовано давати йому цю інформацію, не зачіпаючи, в міру можливості, його стереотипи про рідну країну. Рядовий росіянин, раптом усвідомивши, що його батьківщина — агресор, а Путін — злодій і брехун, втрачає віру в свою країну, свій патріотизм і замість власної величі, що нерозривно пов'язана з величчю рідної країни, раптом починає відчувати свою нікчемність.

Що робити, якщо зомбований росіянин, з яким ви спілкуєтеся, ваш родич, давній друг, колега? Найкраще, що ви можете зробити, — це відійти від теми колективних образів і вивести розмову на доріжку особистих інтересів. Запитати, як там діти, чи платять пенсію, що з зарплатами, чи вже закінчили ремонт. Або повернути бесіду в професійне русло. Ви побачите, як людина в одну мить стане такою, якою ви її знали раніше. Та щойно ви торкнетеся якоїсь геополітичної теми, відбудеться зворотній процес. Зовсім як у фільмі «Матриця», коли кожен мирний житель раптом перетворюється на агента Сміта. За фільмом, агент Сміт — це автономний модуль, покликаний підтримувати систему. Так і в даному випадку, з кожного росіянина починає вилазити Дмітрій Кісєльов. Зникає особистість, з'являється система. Ви в якийсь момент починаєте говорити не з людиною, а з динаміком Путіна. Тому розраховувати, що вам вдасться перемогти, підстав немає. Система за визначенням могутніша за вас. Таких динаміків в Росії — сотні мільйонів.

Єдине, що ми можемо в даній ситуації, — підтримати особистісний контакт, відчути межі, в яких можна спілкуватися, і обов'язково слід робити акцент на наступному: «Зараз ситуація складна, навіть дуже складна, але ми ж нормальні люди, і всі хочемо миру. Тому давай просто спокійно на це дивитися. Все буде добре і в тебе, і в мене». Такий підхід може зберегти якийсь баланс у відносинах. Якщо ж ви почнете виходити з себе, кричати, бити супротивника словами, ви, безумовно, відчуєте себе краще (це хороший спосіб саморегуляції), але нічого не доб'єтеся, крім зростаючої відповідної агресії й ненависті. Якщо вам заради саморегуляції захочеться когось із знайомих росіян потролити — трольте. Якщо відносини вам не важливі. Зараз ви нічого не доведете. Ця система образів з часом впаде сама.

Прийміть як факт: гуманістичне очікування, що всі люди розумні і з ними можна домовитися, — це ілюзія. Звісно, розум у кожного індивідуальний, але якщо його взяла в користування система, він стає частиною цієї системи. А з нею домовитися не можна.

Підготувала Інга Лавриненко

Джерело